BE TWINKLE

by Sashko Savchuk

Мене звуть Сашко Савчук. Я хочу поділитися з тобою своєю історією.

Навіть не знаю, з чого почати, але оскільки почати варто, то почну з того, що народився я в Рівному. Як і всі маленькі рівняни, я ходив до місцевої школи. Вже в ті часи в мене виник інтерес до незвіданих місць.

Мене  наче магнітом тягнуло  до всіляких водойм, лісів, будівель,… Згодом, коли трохи  підріс, почав  досліджувати місцевість навколо  Рівного.

В мене з’явилися друзі-однодумці і ми різним транспортом (електрички, маршрутки), на великах, на лижах відправлялись у невеличкі одно-дводенні мандрівки. Це незабутній час.

Оскільки я займався бігом, то частенько замість тренування на стадіоні  обирав крос до якоїсь  новенької місцини… Я не втрачав шансу десь поїхати і батьки допомагали мені в цьому.

Так, станом на закінчення школи, я об’їздив майже всю Рівненщину, частково Волинь, разом із командою спортсменів побував в деяких містах України, Криму, Карпатах, Білорусі, Молдові та Польщі.

Все змінилось коли я поїхав з дому на навчання до Львова. Тут, навчаючись у НУ «Львівська політехніка» за фахом енергетика,  я зрозумів, що життя має  купу можливостей, тільки які мені потрібні і як їх реалізувати я не знав. Нові знайомства, друзі, ідеї, спроби, початок студентського життя.

Проте все  ж чогось бракувало – якогось усвідомлення реальності, якоїсь впорядкованості  в  голові, в подіях, людях. І от я, в міру наситившись гуртожитським життям, почав досліджувати Львів, його вулички, площі, храми та всілякі  закамарки. Я відчув, що гуртожитку мені замало.

 

 

З’явилася потреба в людях, які мали інший досвід і бачення життя. І ряд неймовірних співпадінь привів мене до ГО «Студентське братство «Львівської  політехніки». Там  я познайомився з Миколою Перехожуком – моїм першим учителем автостопу та інструктором з походів у гори.

Ми обидва були не тільки спортсменами, а ще й однодумцями,  і  тяга до незвіданого була  в кожному з нас, тому  почали разом тренуватися. З Миколою я здійснив свої перші туристичні мандрівки і здобув цінний досвід.

Згодом я не уявляв своїх вихідних без вилазок за межі міста. Коло знайомих за інтересами розросталося, і ми спромоглися разом брати участь у змаганнях зі спортивного орієнтування, іноді навіть перемагали. Але це таке: з ними я інакше почав мислити – життя чудове коли рухаєшся!

Тільки про дві речі ми будемо шкодувати на смертному одрі – що мало любили і мало подорожували.

Марк Твен

В студентському братстві я познайомився із своєю нареченою Ясею. З поміж усього нас об’єднувало бажання подорожувати. Це наша пристрасть, без якої ми немислимо своє життя. Ми почали мандрувати разом. Це були  зовсім нові поїздки з поєднанням  активних сходжень, автостопу, «матрасу» в диких місцинах цього прекрасного світу.

Подорожі для нас –  це спосіб  відкривати для себе чудовий світ, адже «в кінці життя ми сумуємо про дві речі: про те, що мало подорожували і мало кохалися». Ми поставили собі за мету відправитись у велику мандрівку світом.

Наразі, закінчивши університет і  попрацювавши за фахом, я розумію, що живу  на якусь  частинку від бажаного, що мій час збігає, а з такими темпами руху часу бажане ніколи не настане.  Його настання – це успіх!

Успіх не настає  сам по собі. Це важка праця, куча зусиль, навчання, планування, спроби, невдачі, їх аналіз і висновки.

Розпочинаючи свій блог з цього моменту,  я працюю над своїм  успіхом і готовий ділитися ним разом з тобою. Я хочу, щоб світ  був повен  щасливих успішних людей . І буду дуже радий, якщо моя історія допоможе тобі в цьому.