Share Button

Як воно, добиратись за 1500 км з рідного дому самій-одній? Досить солодко, якщо на тому кінці маршруту на тебе дуже чекають.

З точки А (Львів) до точки В (Санкт Мартін). Детальна драматична захоплива розповідь:)

…  І ось, опинилась я в Кошиці. Сонечко світить, тепло. Все, думаю, зараз приїде мій автобус (залишалось 2 год.) до Праги, там я зроблю пересадку на Больцано (Італія). Все це гарний перевізник, кава, капучіно, чай чи гарячий шоколад for free, приємні стюарти, wifi, екрани перед кожним сидінням. О 22:10 ми мали прибути в Прагу, о 23:00 я мала сісти до автобуса на Больцано, а там вже рукою подати…

Ужгород, Україна

О 20:40 я сіла в потяг Львів-Солотвино. На той момент найнебезпечнішим і найбільш стресовим був для мене шматок – ніч в Ужгороді і перетин кордону. Адже до Ужгорода я прибула о 02:48. Перший бус на Кошицю їхав о 7:00, а наступний потяг на Ужгород прибував о 8:30. Тому мені довелось почекати 4 години на вокзалі. Попередньо я дзвонила і дізнавалась про наявність квитків, про те, чи вночі я зможу придбати квиточок, мені казали, що каса працює цілодобово.

Вийшла я з потяга, обійшла залізничний вокзал і попрямувала променадом до вокзалу автобусного. Майже 3:00 год. ночі. Йти хвилин 5, але повз чисельні бари, придорожні кафе, з яких повиходили на перекур п’яні хлопці і дядьки. Дуже неприємно, і хочеться якнайскорше дістатись приміщення. Підходжу до дверей автовокзалу, а він зачинений. Я шарпнула кілька разів, позаглядала у вікна. Нікого. Повертатись повз нічні бари назад дуже не хотілось. Я шарпнула двері ще раз. Помітила, як з глибини будівлі до мене наближався охоронець.

Він спитав, чого я хочу. Я відповіла, що квиток придбати, і що мені казали – автовокзал працює цілодобово. Так, – підтвердив він.

Охоронець впустив мене досередини і зачинив приміщення на ключ. Автовокзал  в Ужгороді як автовокзали в Україні. Касир чи правильніше, чергова, дізнавшись, що квиток мені потрібно до Кошиці на 7 ранку, попросила почекати 1,5 години і придбати його в касира, що мала підійти близько 04:30. Отож, я сіла і чекала, пильнуючи свій рюкзак. Раз-по-раз до залу забігали підозрілі чи то п’яні, чи то спиті чоловіки характерної циганської зовнішності, щось видивлялись в розкладі, приглядались до мене, але щоразу приходив охоронець і культурно виганяв їх з автостанції, замикаючи двері знов.

Час поволі тягнувся, і десь близько 04:50 прийшла дівчинка-касир. Вона довго розповідала черговій про свої нічні пригоди, про, як я розумію, побачення, яке тривало до ранку і через яке вона трохи запізнилась на роботу.

Через якийсь час мені продали квиточок до Кошиці. І я знову сіла біля свого наплічника чекати далі. Близько 05:30 почали сходитись люди з валізками, стало дуже гамірно. Безсонна ніч добігала світанку, сходило сонце, я підійшла до вікна, щоб поглянути. Стало спокійно.

DSCN0685-001

Перед 07:00 я вийшла надвір і знайшла потрібний перон. Невдовзі приїхав автобус: білий, гарний, великий, чистий і комфортний. Він відправився ще о 05:00 з Мукачева, і ті кілька пасажирів, які їхали ще звіди, вийшли гуляти Ужгородом. Потім, коли о 07:00 автобус відправився, водій дорогою підбирав ще мукачівських пасажирів, та й усіх охочих. Нас назбиралось приблизно 25 людей. І от, дзвоню всім, поки ще не роумінг. Скоро кордон.

Ужгород, Україна – Вишнє Німецьке, Словаччина

Водій гарно все організував, керував біопотоком 🙂 і власне прикордонні перевірки не зайняли багато часу чи зусиль.

Було сонячно, автобус розсікав словацьке повітря, м’яко їхав рівними дорогами Євросоюзу, за вікном миготіли гарні краєвиди, а на передньому плані – доглянуті хатинки, чисті двори…

До Кошиці ми прибули о 09:30, раніше, ніж передбачалось по розкладу. І то з розміреним темпом на кордоні, зупинками «в туалет» чи «на перекур». Мені сподобалось.

Кошиця, Словаччина

На цьому етапі прийшло усвідомлення, що я вже не в Україні, сама, але значно ближче до кінцевої точки, ніж дві години перед тим, і на автобус до Праги гарно встигаю (відправлення о 11:00); і звісно те, що минала 14 година моєї практично безсонної подорожі. Потинявшись годинку біля авто-вокзалу, похрумавши трохи чогось, що було собою, я почала хвилюватись, чи справді саме на цей автовокзал прибуде мій автобус.

17. september, 2014 Foto: Ivan Fleischer

Перони були переповнені автобусами Eurobus, які курсують здебільшого внутрішніми маршрутами по Словаччині. В Кошиці ми були рік тому в серпні, тоді гарно оглянули місто і воно нам дуже сподобалось. Ось стаття. Але на той час автовокзал був порожнім, а значну привокзальну частину міста ремонтували, тому тепер Кошиця була невпізнаною 🙂

Згодом на табло в залі очікування висвітлило автобус Кошиця-Прага, який мав прибути о 11:00 на 3 платформу. Все, як у моєму квитку. До 11:00 залишалось 20 хвилин, хтось оголосив про прибуття автобуса Regio Get. Я вийшла на перон, радіючи, що вже мона не переживати, далі все було чудово поплановано.

На пероні стояли ще 3 дівчини і жіночка під 50. Ми чекали. О 11:00 автобуса ще не було. Я уточнила в дівчат, чи вони також очікують на автобус до Праги. Все правильно, але автобуса немає. Я зловила wifi і намагалась знайти в Інтернеті якусь інформацію. Зрештою, одна дівчина сказала, що на сайті компанії написано, що автобус запізниться на 1 годину.

IMG_0636-001

Ми чекали. Тепер не ясно було, чи встигну я пересісти в Празі на автобус до Больцано, бо різниця між прибуттям і відправленням складала якихось 40 хв, а ми запізнимось як мінімум на 1 годину. 

Через месенджер мені вдалось додзвонитись і почути рідний голос. Це трохи запокоїло.

Коли минула година і автобуса не було, я пішла в інформаційний центр на автовокзалі і намагалась пояснити їм проблему, адже диспетчер нічого не казав про запізнення буса. Він наче мав прибути… і все.

В інформаційному центрі жіночки дуже здивувались, що автобуса не було, але і англійську вони не розуміли. Написали на листочку номер телефону до компанії-перевізника і порадили задзвонити. В роумінгу я цього робити не збиралась, звісно.

Повернулась на 3 перон. Там вже стояв інший автобус, кудись на Попрад. Дівчата і жіночка обурились тим, що я розповіла їм про інфо-центр. Тим часом на сайті вже йшлося про запізнення на 1 год 30 хв. Одна дівчина зуміла додзвонитись в Regio Get, там їй сказали, що автобус не приїде. Бо він зламався, а інший не вислали. Ось так.

IMG_0641

Ми дуже розгубились. Я спробувала зайти в Інтернет, але сигналу не було, адже вільно можна користуватись лише годину. Заряд телефона на 35 %. Чи так мусить завершитись моя подорож?

На сусідній перон приїхав автобус до Ужгорода, який теж запізнився на 1 год. Високий російськомовний хлопець, ще близько 12:00 підходив до мене і питав, чи я до України їду, бо почув, як я балакала українською. Ні, я до Праги – відповіла. А тепер засумнівалась, може варто таки повертатись.

В жінки під 50, яка разом з нами чекала на бус, як виявилось, також мала бути пересадка в Празі о 23:00. Вона словачка і звуть її Марта. І хоч вона знає лише чеську і словацьку, порозумітись нам вдалось. Ми вирішили піти на вокзал (в межах 5 хв від автостанції) і з’ясувати, чи їде до Праги якийсь потяг. Справді о 14:47, через 47 хвилин, вирушав потяг, який мав би прибути до Праги о 22:30. На автобус ми наче встигаєм, якщо потяг не затримається в дорозі, і якщо ми зуміємо потрапи зі станції Главні Надражи – Головний вокзал – до автостанції Флоренц за півгодини. Раджуся і отримую смс “Купуй квиток до Праги”.

Жінка-касир вислуховує нашу історію і радить їхати цим потягом, але обов’язково перед тим піти в офіс Regio Get і повернути собі вартість квитків автобуса.

kosice

Ми так і робимо. Тягнучи наш багаж, хвилин через 10 опиняємось в офісі Regio Get. Там пояснюємо ситуацію. Працівниці щиро здивовані, що бус не приїхав. З’ясовують по телефону, дивуються ще раз. Зрештою, повертають нам вартість квитка.

Приходимо до вокзалу. Купуємо квитки на потяг. До бюджету подорожі – непередбачувані надходження 9 Є і непередбачувані витрати 34 Є.

Чекаємо на потяг. Він прибуває із запізненням 5 хв, а відправляється із запізненням 10 хв.

Починаю хвилюватись. Звісно, набагато простіше, що поряд Марта, але чи встигнемо ми на автобус, буде ясно лише через 7 годин. Заряд телефону – 25%, а опинитись на ніч в Празі, ой як не хочеться…

Через деякий час відкриваються неймовірні краєвиди на Татри. Дуже красиво, навіть забуваю про всі свої проблеми.

High_Tatras_south_2

На зупинках оголошують прибуття нашого потяга із запізненням 10 хвилин. В якийсь момент розумію, що треба трохи брати себе в руки. У потязі є wifi, тож варто під’єднатись. Зауважую розетку біля свого крісла. Моє зарядне в неї не поміщається, питаю в провідника, як бути. Через хвилину він приносить мені перехідник. Я заряджаю телефон. Тоді заходжу в нет, пишу всім, що жива-здорова, додатково поповнюю рахунок. Знаходжу карту Праги і оцінюю відстань між Головним вокзалом і Флоренц. 1 зупинка метро. Йти пішки далеко. Доведеться їхати зайцем, бо чеських крон ми з Мартою не мали, а вирішувати ці питання на місці не було часу.

Життя поступово налагодилось. Потяг надолужив 10 хвилин і приїхав вчасно.

Прага, Чехія

На годиннику 22:29. Виходимо в Празі. Велетенський багаторівневий вокзал трохи збиває з пантелику. Одна жіночка вказує нам напрям, ми проходимо турнікети і опиняємось в метро. Ще раз уточнюємо, чи ми на правильній гілці і напряму. 2 хвилини – станція Флоренц. Питаємо ще кількох людей, як дійти до автовокзалу, трохи заплутавшись з рівнями, підземними переходами, ескалаторами.

І ось – ми на вокзалі Флоренц. Аж не віриться. Марта відійшла покурити, а я вирішила знайти наш автобус, до відправлення якого залишалось 20 хвилин.

Student-Agency-bus-003

Вибачте, цей автобус до Женеви? Так. Стою в черзі, коли настає моя черга – стюарт каже, що мій квиток на інший автобус – до Женіви, це в Італії, а Женева – Швейцарія.

Я трохи розгублена йду до платформи 20. Там стоять люди в очікуванні автобуса. Невже і цей зламався?!

Дорогою зустрічаю Марту. Тільки тут розумію, що нам на різні автобуси. Прощаємось. Якби не вона, було б дуже складно опинитись в Празі. Те саме вона каже мені. Розуміємось гарно польсько-чесько-українсько…

Йду на платформу 20, через кілька хвилин під’їжджає автобус Regio Get. Стою в черзі. Показую на телефоні свій квиток. Все гаразд. Це мій автобус. Я встигла. Залишаю рюкзак в багажному відділенні. Сідаю на своє 31 місце. На годиннику 23:00. Триває 27 година моєї безсонної подорожі.

Автобус рушає. Відправляю смс, що все гаразд. На очі накочуються сльози. Засинаю.

До Больцано ми мали прибути о 09:00 ранку. Через те, що переїзд був досить тривалим, водій іноді робив зупинки. В автобусі є туалет, а також фрі чай-кава-капучіно і гарячий шоколад. Можна придбати воду чи щось солоденьке.

Цілу ніч падав дощ. Коли ми проїжджали Альпи, довкола все зникло в густому тумані з мжичкою. Висота вгадувалась хіба по тому, як закладало вуха.

І от – підходить 09:00, і стюарт повідомляє мене про те, що скоро вже буде зупинка.

Больцано, Італія

Больцано – красиве містечко поміж високими Альпами. Коли я приїхала, гір видно не було, трохи моросило, але було тепло.

IMG_0648-001

Далі я мала доїхати до селища Санкт Мартін, що на північ від Больцано. Прямого транспорту немає, потрібно спершу прибути у Мерано – потягом або автобусом. Ціна – 5 Є, 40 хв. подорожі. Потяг курсує щопівгодини, автобус – щогодини.

Я вирішую обрати потяг, але спершу прогулююсь містом. Тут дуже приємно і затишно. В центрі міста – ринок з городиною, далі – красивий костел. Спілкуються німецькою, як пізніше я довідалась, то це автономна провінція Suedtirol в складі Італії.

IMG_0646-001

Квиток на потяг можна придбати в касі або безпосередньо в провідника. Але його обов’язково потрібно активувати, пропустивши через автомат на залізничній станції. Автоматів є кілька, потрібно обрати той, який відповідає напрямку подорожі. Мені про це розповів провідник ще на пероні, коли я спитала в нього, що робити з квитком.

Кілька літніх жіночок, що їхали в тому ж вагоні, що й і я, переплутали автомат, але провідник тільки посміявся з ними разом. Туристи, тут всі все розуміють.

Мерано, Італія

З Мерано до Санкт Мартіна курсує, можна сказати, міський автобус № 240 і № 246.

Приїздить щопівгодини, але явно не за розкладом. У Мерано до центру я так і не дісталась. Від вокзалу до головної площі веде дорога, облаштована як базар. Справжній базар з ятками праворуч і ліворуч, де торгують одягом за спеціальними цінами. Хвиля туристів поволі суне, роззираючись, розглядаючи, зупиняючись, питаючи. Я йшла 15 хвилин в напрямку до центру, але потім зрозуміла, що швидко тут не вийде, і краще вже повертатись, щоб встигнути на той автобус, який я запланувала.

Коли я прийшла, автобуса не було. Приїхав він через 20 хвилин, за той час встигла назбиратись нічогенька черга. Один дядько почав розпитувати мене, хто я і звідки. Коли дізнався, що з України, спитав одразу, чи на роботу. Ні, відпочивати, до друзів. Після цього мова пішла про погоду. Був туман і дощило, тож дядько, а потім інші теж, співчували мені, бо погода не найкраща для походу в гори. Мій наплічник наштовхував тільки на думку, що в Мерано я з метою трекінгу і з наметом.

Невдовзі прибув автобус. Вартість – 3 Є. В автобусі біля мене сіла жінка. Привіталась, поцікавилась, куди я їду, іноді посміхалась до мене. Коли вона вийшла, біля мене сів дядько з картонним пакунком. Також заговорив. Просив вибачення, що так тісно, адже в нього картонний пакет, а в мене, зрештою, рюкзак. З України? Працювати? Ні, до друзів на відпочинок. Дядько – тренер з тенісу, але того дня він мав вихідний через дощову погоду. Він порадив мені, де краще вийти, перед тим уточнивши у водія. Коли я вийшла з автобуса, зі мною прощались і казали не переходити дорогу тут, а обов’язково спуститись до переходу.

Санкт Мартін, Італія

Приємно, коли про тебе дбають і намагаються допомогти. Ось так я опинилась в чудовому містечку серед височенних Альп. 42 години в дорозі, 7 годин сну, 6 пересадок, три потяги і три автобуси. Це щось неймовірне! Я таки в точці В. І воно того однозначно вартувало 🙂

IMG_1382-001

Share Button