Share Button

Після першої поїздки у весняні Доломіти, думка про наступну була питанням скорого часу. Пройшло 2 тижні – і ми вже на серпантині минаємо скелі, урвища і мальовничі села. Цього разу – трохи південніше на 60км – село Canazei. Центр гірськолижного туризму, трекінгу, парапланеризму, вело та мотопокатушок.

Дорогою до села ми проїжджали повз мальовниче високогірне озеро Карер (Karersee). Воно розсташоване серед лісу, навкруги височіють гори.

Висота над р. м.

Ширина, м

Довжина, м

Воно здається значно меншим, ніж є насправді. Довжина близько 300м, а ширина бл. 130м, максимальна глибина 22м. Ми прогулялися стежинкою навколо озера і гайнули далі.

Село Канацеї (Canazei),

Перше, що значно впало в очі, порівняно з попереднім разом, – це кількість людей і вільних паркінгів. Через два дні (6.04) закриття лижного сезону і кількість приїжджих була незначною. В свою чергу вулиці виглядали напівпорожніми, було спокійно і більшість барів, піцерій та ресторанів були просто зачиненими і навіть поїсти стало проблемою. В селі ми нічого цікавого не знайшли, а от гори привертали наші погляди і підставляли свої боки для фото.

Куди не повернись, в кругозір потрапляли підйомники і траси для спусків різноманітної складності. З’явилась ідея піднятись на гору і роздивитись все з висоти. Але 17 Є за підйом тільки до перевалу наштовхнули нас до рішення піднятись на авто.

І тут ми, вдосталь накрутившись на серпантині, виїхали на перевал Pordoi (2309m). Вражені красою вже під час підйому, ми просто висадились, коли побачили підйомник на прямовисні скелі, що здіймались на 500м в висоту (як виявилось понад 800м).

Ще не встигли ми достоту розгледітись, як помчали до каси. 17Є і ми 5-ро + оператор підйомника їдемо вгору.

Сам підйомник виглядає як автобус за розмірами і є всього 2 таких, розташованих на окремих витягах. Вже під час підйому ми зачудовано вдивлялися на те, як швидко маліє стоянка, як швидко відкрилися нові вершини і долини Доломіт та найбільш вражаюче було спостерігати за підйомом.

Ми дуже близько пролітати повз гострі скелі, величезні уламки каміння і на фоні гір все виглядало круто, наче анімація.

І ось ми на горі. Висота 2995 м – значно вище, ніж ми собі уявляли, а масштаби скель просто вражають. На горі є приміщення для посадки і висадки пасажирів, бар, туалети і невеликий хол. З холу виходи на оглядові майданчики та на плато гори.

Ми вийшли на величезне плато. І хоч був сніг, а ми до цього не були готові, пішли досліджувати вершину. Спочатку досить простенькі стежки підійшли впритул до краю скелі і далі вузенькі підходи тільки для сміливців, адже прямовисна скеля здіймається на декілька сотень метрів вниз, а пориви вітру непередбачувані. Ми ризикнули і по черзі підходили та милувалися краєвидом.

Внизу можна розгледіти маленькі авто і купки людей-мурашок. Все таке дрібне і незначне на фоні масштабних гір. Якби попереду була рівнина, то з такої висоти можна було б розгледіти округлість нашої планети. Такі речі вражають.

Нам пощастило, що ми сюди потрапили в “низький сезон” і поодинокі туристи не створювали шуму і фотоагонії. Ми розслабилися і відчули умиротворення, кайф від перебування на такій вершині серед Доломітів зашкалює.

Підйомник працює за розкладом, тому досхочу намилувавшись, і з невеликим перепочиком в холі, щоб відігрітись, ми спустилися до стоянки. Далі попрямували серпантином в село з думкою знайти смачну піцу і пообідати.

В селі дуже багато різноманітних ресторанчиків, але більшість були зачинені, тому довелося запитати в місцевих, щоб не ходити від дверей до дверей. Нам відразу вказали відчинений заклад і ми радісно пішли туди. По дорозі нам трапилось багато магазинів із спорядженням. Більшість з них реалізували вживані речі і спорягу після сезону. Охочих щось придбати було вдосталь.

Насправді спуск, обід і ще дорогу додому ми знаходились під враженнями побаченого. Переливи кольорів, химерні форми скель, висота нас дуже вразили і надихнули на найближчі тижні життя. Доломіти вражають!

Share Button