Share Button

З досвіду друзів і власного, автостоп (чи автоспин) у Карпатських селах – рідкість і можливий хіба за гроші, при чому немалі. Ми готові були платити, але ніхто не зупинявся, хоча рух був постійно.

Було близько 18:00, а нам досі ніхто не зупинявся. Остання маршрутка поїхала ще о 13:00, з гір ми спустились трохи після 16:00.

20150917_130601-001

Ми вже вийшли з Колочави. З’їли по морозиву. Глухо. В наступному селі нас підібрала молода пара. Їхали до с.Синевир – нас підкинули декілька кілометрів.

Як ми підкорили Свидовець за 1 день. Читайте тут.

Через декілька хвилин по висадці нам зупинилась вантажівка. Дядько розвозив будівельні матеріали і повертався в Мукачево. В цих краях він буває рідко (востаннє був зимою), бо замовлень мало. Тут йому дуже подобається, він в захваті від краєвидів і повітря, яким ніяк не надихається. Мову його трохи важко було зрозуміти через нечіткість і кучу незрозумілих слів. Але ми порозумілися. Водить він, як водії з фільмів Кустуріци. То відволічеться і запізно увійде в поворот, то не розрахує із шв

Карпатська хата

Карпатська хата

идкістю, то зосередиться на тому, про що говорить, то рознервується на свою роботу, імпульсивно лупне по керму. Одним словом – було весело. Особливо цікавий момент, коли він розказував про закарпатців, їхню прозахідність та акуратність. Дивно: гір і річок із сміттям в них наче не існує. (Його монологи відтворити, на жаль, не можу)

20150918_172948-001

Ми висіли в Міжгір’ї на вокзалі. Там стояло 2 автобуси. Надія, що доберемось у Воловець, є. Забігаємо на перон. Автобуса на Воловець немає, і як виявляється не буде. На годиннику 19:12.

Перший автобус о 05:00, останній – 16:30.

Вирішуємо йти з міста. Воно було якимось непривітним, після полонин, навіть смердючим: з циганами і без автобусів.

Йшли і стопили. Глухо.

Був такий момент: стопимо машину, не зупиняється. Відразу до нас заговорила чорна(нява) дівчина: «А він Вам не зупиниться, він тут жиє»,  і пішла собі далі. За нею – ще одна вилізла з кущів, поправляючи штани. Ось так.

20150918_173235-001

При виході з міста біля магазину до нас привітався один дядько. Ми його стопили, і він зупинився, але не по нас, а по пиво. Запропонував підвезти до наступного села.

Поки їхали, розповів, що відкриває наступного року свій готель на декілька номерів, і залишив номер телефону. Запрошував в гості. Розказав про старе село, в якому живуть дві німі баби, і, що до нього можна піти. Він покаже. Ось так. Також дорогою показав деякі джерела, і яка водичка для чого. Коли проїхали повз його хату, йому відразу зателефонувала жінка. Він аж прояснів: «О, диви, жінка звоне, певно хоче знати, чого я до хати не поїхав!». Він підвіз нас до повороту на Долину. Стемніло. Тут ми вже не сподівалися на то, що нам хтось зупиниться, і вирішили йти поки не закінчиться село, а там і заночуємо. Майже відразу нам зупинився хлопець і запрпонував підвезти 2 км, дорогою додому. Ми звісно погодились. Він саме повертався після перевезення туристів до Синевиру. Раніше їздив на заробітки до Росії, але вже не їздить, і старається на місці підробляти різними перевезеннями.

20150918_175400-001

Після того, як він нас висадив, нам залишалось проїхати ще 30 км до Воловця. З телефона зайшли і Інтернет і поглянули на розклад руху потягів з Воловця: о 21:39 був потяг до Львова. Ми якось аж загорілись: «Доїдемо!», і в нас прокинувся спортивний азарт дістатися додому ще сьогодні, як планували. Трохи підкріпившись місцевими яблуками, ми продовжили стопити в темряві. 20 хв це було безрезультатно. І тут нам зупинились. Їдуть до Воловця. Молода сім’я з Міжгір’я. З кітелю я помітив, що водій військовий. Закінчив Львівську політехніку, інститут будівництва (спеціаліст) і магістратуру за спеціальністю енергетичний менеджмент. Чому саме менеджмент? Відповідає: Бо там скорочений курс на заочному. Всього 1,5 роки, а решта спеціальностей – по 2,5 роки. Я вчився на енергетиці і знав, що це за кафедра. Заодно і про викладачів поговорили. Потім ми їм розповіли, де ми були, і вони загорілися піти в гори, бо цього року їм ще не вдалося. На запитання, чому рідко ходять в гори, відповідають: «Це як на морі: воно є, і ти до нього звикаєш, а бажання піти покупатись особливого немає. Все стає більш бажаним при відсутності моря або далекій віддалі до нього».

Люди виявились досить активними і цікавими. Їздять відпочивати по Україні, іноді ходять в гори, катаються на лижах, на сноуборді, в основному на місцевих курортах: Ізки, Пилипець, Подобовець.

Якось дійшли до проблем краю, і водій сказав таке: в нас, як і в принципі всюди, є три основні проблеми:

1) погані дороги

2) немає де добре працювати, щоб заробити гроші

3) байдужість місцевих на чистоту і природу – відтак дуже багато сміття.

Важко не погодитись.

Доїхали ми досить швидко. На годиннику 20:42. Побажали один одному удачі, і відразу на вокзал за квитками. Питаємось в касі, квитки на 21:39  є! Каже, ще подивиться на інші потяги. Глянувши, повідомляє, що є квитки й на 21:00 на одеський потяг. Ми радіємо, беремо квитки. Поки касир їх видруковує, поїзд уже під’їжджає, і ми відразу йдемо на перон завантажуватись до вагону.

Похід Полониною Красною. Читайте тут.

Трохи змучені добиранням до Воловця, ми швиденько поснули, і прокинулись перед Львовом.

Ось так! Автоспин в Карпатах існує!

Share Button