Share Button

В попередній статті ми розповідали про перший день нашої мандрівки. (читати можна тут) Давайте рухатись далі. День 2. Ранок. Туман. Сонечко. Вигляд на Замкову гору. Невпинно наростає бажання якнайскоріше піднятися наверх. Спускаюсь вниз, на рецепції прошу гарячу воду і водночас розмовляю. Каже, що відвідувачів-туристів протягом останнього року значно зменшилось: 1-2 групи на місяць. Раніше багато поляків приїздило (майже щодня), а зараз бояться через події, що є в Україні. Середня ціна готельного номера у Кременці 200грн., є дешевші, але якість послуг значно гірша або ресторан і готель разом. Беру воду, дякую і йду готувати сніданок, збираємо манатки, і гайда. Спочатку нам порекомендували скорочену дорогу: дворами з псами, не надто зручними крутими підйомами, і ми лишились її та пішли Замковою вулицею.

DSC_1174

Ось і руїни/залишки замку. При вході зустрічаємо стража-касира. Платимо по 5грн. Гроші беруть з квітня місяця. Хочуть укріпити стіни та відновити оглядову вежу. Прихильні до ідеї, що відбудовувати замок не варто, а тільки зберегти те що є. Бо при відновленні втратиться цінність фортеці, що залишилася. Також біля стража-касира стояв молодий чоловік. Знайомимось. То електрик, Василь, який забезпечує електропостачання, освітлення та охорону комунікацій. Все проклав сам. Каже, що 3 дні витратив. Це все для проведення фестивалю. Серед виконавців в основному Dj, head-liner – Dzirdzo!

DSC_1090

Каже, що добре, хоч таке роблять, бо в місті для розваг і відпочинку нічого крім кафе немає: з кінотеатру зробили супермаркет, атракціони в парку не працюють, що було занепало і ніхто нічого не хоче будувати. Розказує нам, де краще прогулятись, і оповідає легенду про царицю Бону, яка була помішана на багатстві і одного дня, щоб заховати свої скарби, вирішила вивезти їх із замку через міст на сусідню гору. Коли переїжджала, міст не витримав навантаження і розвалився. От вона із своїми скарбами й залишилася, щоправда вже внизу.

DSC_1089

Якщо між цими горами і справді був міст, то він мав бути здоровенним. Вежа, що стоїть на краю гори, і ворота в напрямку іншої гори справді є незаперечними фактами існування такого мосту. Але зараз тут рештки їжі від фестивальників. Прогулюємось по подвір’ю. Чотирикутні заглибини в стінах вказують, що колись тут переважали дерев’яні споруди: житло, казарми, склади. Замок був самодостатнім, мав водопостачання – глибоку криницю (Василь казав, що була навіть річка). Особливо відзначився в часи монголо-татарської навали. Руські воїни довго утримували твердиню і вдало оборонялися. Їжі було стільки, що на татар рибою кидалися. Від того вони стали  деморалізовані і відступили. Бо ж як візьмеш голодом, коли тебе їжею закидують. Але то легенди від Василя.

DSC_1133

Прогулюємось навколо. Відкриваються мальовничі краєвиди на місто і околиці.

  • А були на Дівочих скелях – питає Василь.
  • Ще ні.
  • А знаєте чому Дівочі?
  • Ні, і чому?
  • Коли татари нападали і брали дівчат в полон, то частина втекла на скелі і там, зв’язавши волосся одна одної у велику косу, кинулися з висоти і порозбивалися, щоб не потрапити татарам до рук. От тому і Дівочі.

Спускатись до міста вирішили навпростець. Так ближче і цікавіше.

DSC_1130

Коротка прогулянка центром, заходимо в храми. Кожен патріархат отримав по старій церкві. Від кожного господаря можна побачити багато змін і не завжди приємних вухам і очам.

У Московському патріархаті все пофарбовано емаллю брудних тонів з потьоками. Заходиш до середини – на тебе відразу витріщаються. Мова відправи, в основному, не зрозуміла.

DSC_1149

В Київському патріархаті ремонти, все пофарбовано, прапор до стіни прибили, розписи храму повністю змінили (в основному із сюжетів церковно-побутового життя українців) на шароварно-державницький стиль. Мені не сподобалось. Оригінальну кам’яну підлогу заклали дощаною – на перший погляд на час ремонту, але придивившись, розумію, що тимчасово так щілини, отвори попри стіни і кути не заробляли б. Багато халтурок, що видні неозброєним оком.

DSC_1150 Атмосфера досить приємна. По домашньому українська. Священик вітає родини з днем народженням представників їх родів, згадує меценатів і т п. Намагання зробити шляхетну церкву, але щось не так. Можливо кіч і просвітянство?

DSC_1157  DSC_1154 DSC_1153

В римо-католицькій чисто, пофарбовано. Стиль не змінено. Моляться польською. Відчувається, що підтримка з Польщі солідна. На столі Волинський вісник. Поляки помітно заглядають на історичні землі, інвестують, запрошують і прив’язують Західну Україну економічно, історично та ментально до себе.

DSC_1171

Ще прогулюємось і повертаємось до готелю. Речі на плечі – і до Дівочих скель. Вони біля автостанції. Під’їжджаємо на міському автобусі. Підйом неважкий. Місцями крутий. Ось і скелі. Прогулюємось, милуємось і перекусуємо. Далі дорога до Вишнівця.

DSC_1181

Вишнівець сумує за своїми володарями, за славою і багатством. Так мені відчувається. Тут занедбана аристократичність проглядається у вулицях і ландшафтах. Палац Вишневецьких напівреставрований.

DSC_1211 Всередині лиш декілька залів. Але досить гарно укомплектовані: картини, меблі, атмосфера. Гарно і стримано. Відчувається, що розраховано на екскурсії з Польщі.DSC_1219

Частина приміщень не використовується, частина використовується як навчальні класи і є типово совковою. Зараз реставрують балкон з виглядом на ставок. Парк за палацом занедбаний.

DSC_1225

Атмосфера в містечку спокійна і розмірена, трохи ностальгійна. Інфраструктура слабенька: готелів ми не бачили, пропозицій для відпочинку теж, закладів катма, 2 банкомати Приватбанку і 1 Ощадбанку, магазини.

DSC_1216 DSC_1214

Їдемо до Збаража.

Збараж трохи в стороні від траси до Тернополя і не всі автобуси заїжджають туди. Нам довелось трохи стопити. Возять багато буряків. Тут цукровий завод, давно, дуже давно. Регіональна столиця цукру.

Місто приємне, трохи потребує ремонтів і догляду. Міські маршрутки у вихідні їздять вкрай рідко. Краще не розраховувати. Ще у Вишнівці в палаці ми бачили проект реставрації центру Збаража. Гарний проект. Коли були там то впізнали місце, яке хочуть реставрувати. Сподіваюсь це вдасться зробити. Прямуємо до замку.

DSC_1232DSC_1235

Його бастіони розкинулись далеко від головних мурів. Ні: на його бастіонах розкинувся парк. Замок відреставрований. Досить популярний. Поряд – вказівники з відстанями до інших замків. Стенд з замками Тернопільщини. Проходимо мостом. Рюкзаки лишили в магазині-касі. Велике різноманіття виставок, проте не всі цікаві, але сподобались виставки невеличких дерев’яних церков та тесаних фігурок на козацьку тематику).DSC_1242

Атмосфера замку, мури споруди вказують на його минувшу значущість. Приміщення головного палацу на реставрації. Декілька кімнат обладнані справжніми меблями з бутафорними порталами камінів. Намагалися відтворити аристократичність, але відкритий «пахнючий» туалет в головному залі – це не аристократично. Замок гарний, багатий на цікаву історію, але по відчуттях більше вийшло, як для галочки.

Йдемо. В парку готуємо підвечірок, і гайда до «танку». Звідти їдуть маршрутки до Тернополя. Стрічаємо ще такий костел.

DSC_1263

Після попередніх містечок Тернопіль виглядає мегаполісом. Маємо 50хв на прогулянку містом. Звично прямуємо до площі, пригощаємось свіжоспеченими млинцями. До озера йти немає охоти. Ось такими були «звичайні вихідні». Згадуємо побачене. Здається, що то було не вчора, а місяць тому. Вийшло насичено і динамічно. Вантажимось у потяг і рушаємо до Львова.

Share Button