Share Button

Люди, які живуть серед гір зазвичай не цікавляться походами, і в гори піднімаються досить рідко, частіше по справах. Принаймні, в Українських Карпатах. Проте в Альпах все трохи інакше, і частина місцевих досить часто залюбки піднімається на ближні вершини. Я просто не уявляю, як можна жити серед гір і на них хіба дивитися, особливо коли гори дуже красиві і доступні для підйому.

Вже через тиждень життя і роботи в селі Санкт Мартін, провінція Больцано, Італія, я просто не міг втриматися, щоб не піти в гори. Ну бодай до найближчої вершини. Тоді я ще не підозрював, що тут безліч туристичних стежок, і був готовий дертися по азимуту просто вгору.

Погляньте на вигляд з мого вікна. Хіба ж можна встояти перед таким?

В п’ятницю вирішив зробити розвідку боєм і розвідати шлях ймовірного наступу – пробіжка в гори на 1 годину. З вікна визничив місце, куди хотів потрапити, і навпростець побіг.

Спершу дорога, потім декілька дворів, через які проходять стежки, починається ліс і альпійські хащі, які спершу зовсім не відрізняються від карпатських. Долаю цей шматок і виходжу на серпантинну дорогу. До визначеного місця ще декількасот метрів. Знизу похил виглядає дещо меншим. Насправді оптичний обман досить сильний через величезні розміри гір. Потроху відкривається краєвид.

Ну що ж, завтра субота і можна йти в гори, вирішую собі і починаю спуск.

Неподалік помічаю червоний маркер, наче в напрямку села. Пробую йти маршрутом.

Долаю декілька метрів, і я вражений чудовою стежкою, місцями вимощеною камінням і повністю присипаною хвоєю. Біглося просто перфектно. Чути шум води. Прискорююсь, і тут водоспад.

Дивлюсь на село і помічаю, що він на рівні нашого дому. Вирішую далі дослідити стежку, і через 5 хв поворот на Санкт Мартін. Прибігаю і вже знаю кудою починатимемо підйом завтра.

Наступний день 9:12 Вихід в гори.

Ми не мали чіткої мети, але хотіли піднятися в гори до найближчої вершини.

Починаємо з розвіданої стежки. Ранкова прохолода альпійського повітря, гарний ліс з кам’яними розсипами, вже знайомий водоспад, і тут починається справді шалений набір висоти.

Оскільки будинки розкидані по схилах гір, то часто стежина проходила просто через подвір’я, а майже кожен дім є Гостьовим подвір’ям, де можна зупинитись випити чогось прохолодного, поїсти та помилуватись засніженими вершинами. Попри те, що господарі приймають гостей, надають можливість пожити, ще й займаються фермерством: виготовляють сир чи просто продають молоко, вирощують фрукти, виноград і роблять вино. Тому господарів можна зустріти в брудному одязі з вилами біля корів чи овець.

Набираємо висоту, і вже помітно як змінюється природа. Доки ми піднялися на вершину можна було зауважити як мінімум 4 висотні смуги зміни рослинності. А від села ми відійшли хіба вгору.

Окремо хочу сказати про маркування. Тут воно відмінне. Маркери великі і гарно промальовані. Маршрути пронумеровані і можна просто визначити потрібний номер, і йому слідувати. Йти – одне задоволення, а якщо є проблеми з орієнтуванням – можна не перейматися, варто просто бути уважним.

По дорозі були оленяча ферма і босить багато вже закинутих фермерських колиб. Декотрі будинки наново збудовані для туристів  і чекають високого сезону.

Не сподівалися, що гора настільки висока, але по відчуттях було під 2000 м. Як тільки дістались вершини, виявилось, що це гора Riffelspitz висотою 2067 м, вона є початком досить красивого і стрімкого хребта, який тягнеться півколом, а посередині має найвищу вершину Alperspitz, висотою 2781 м. Проте стрімкі схили, сніг і відсутність спорядження роблять її для нас неприступною.

Апетит розвивається під час їжі. Пообідавши та трохи полазивши по схилах-скелях, наша селфі-банда вирішує піднятися на наступну гору. Вона ніби от-от, поряд. Ромко сказав, що почекає, бо трохи втомився, а ми швиденько пігнали до вершини.

Тут все серйозніше: сніг, каміння і майже вертикальні стіни вниз. Наше взуття було непідходящим для такого покриття, але крок за кроком ми пробралися до вершини Prantachkogel висотою 2326 м.

Тут прохолодно, і ми довго не затримуємось та вертаємо додому.

Ромко, щоб не змерзнути, зліпив сніговика.

Ще декілка панорам, і починаємо спуск в село.

Похід виявився набагато цікавішим і видовищним, ніж ми очікували. А планували просто піднятися на найближчу гору.

З вершини Ріфл відкрились стрімкі засніжені Альпи. І ми навіть не підозрювали, що вони так близько (на перший погляд).

Насправді серед високих гір в нас був оптичний обман: вершини здавались ближче і не такими високими, як це було насправді, але це через те, що вони здоровенні. Підйом на Ріфл тривав біля 3годин. Набір висоти 1650 м, а від села ми відійшли менше, ніж на 2 км.

Якщо варіант піти в гори, або поспати, я обираю піти в гори!

Share Button