Share Button
  • Сашко, я дивуюся, що ти досі ще тут не був – сказав мені Олег, коли ми дивились в далечінь.

А я сам собі думаю, що й справді, дивно, що не був тут раніше. Все ж таки близько і красиво ж як. Погляньте.

Цю статтю можна було б робити без тексту – тільки з фото. Вони самодостатні і частково передають красу цих гір.

Про Доломіти я знав давно. І знав, що близько біля них живемо. Вони розташовані в двох провінціях Італії: Венето і Зудтіроль (з України їдуть переважно у провінцію Венето).

Але є така штука – все це відомо, близько, але не знаєш, як підступитися. Куди краще податися? Навіть коли вибирали маршрут губилися куди поїхати.

А ще інша сторона медалі. Буває так, що те що під боком менше приваблює, хоч і неймовірно красиве, а тягне десь далеко в інші місцини. Це як місцеві в Карпатах в походи не ходять або люди, котрі живуть біля моря в ньому і не купаються.

Трошки про Доломіти

Це частина Альп, які характерні своїм виглядом і рельєфом: скелясті, кам’янисті, стрімкі вершини виринають з відносно пологих і часто крутих хребтів. Багато сколів і обвалів, великих валунів, що скотились давним давно і підставляють розігріті на сонці боки холодним альпійським вітрам.

Є в районі 10-ти вершин понад 3тис. метрів. В основному вершини понад 2 тис метрів.

Є дуже багато туристичних маршрутів, гірськолижних спусків, велосипедних шляхів. Якщо ти любиш активний відпочинок, то тут справді рай. Чудова інфраструктура, краєвиди, безліч способів себе чимось зайняти.

Ми ж вибрались на день. Скоріше в розвідку і ось, що вийшло. Ще з автостради з Больцано до Бренера все виглядає цілком звично і гори, що ми їх бачили не виказують чогось особливого. Але варто звернути в сторону доломітів на вузеньку серпантинну доріжку, як починається казка, ми потрапили наче у фільм.

 

З боків виринали засніжені скелі. Сонце на пару з снігом почали нереально сліпити і без окулярів стало тяжко дивитись вдаль. Місцями з-під снігу прокльовувались квіти і зелена травичка і на мить склалось враження, що на зелену альпійську луку просто натягли снігу.

Місцями серпантин був з крутими підйомами, а лижні траси пірнали під дорогу. Підйомники витягували людей так високо і далеко, що годі було відгадати, де починається спуск.

Паркуємось і просто невтримуємось, щоб не піднятись одним з маршрутів вище села. Ліс, сніг і вже весняна свіжість. Вдалині пробігають звірі, на мить зупиняючись щоб розгледіти нас, біжать далі.

З кожним підйомом на 100 м відкриваються дальші хребти. І ось найвища точка нашої прогулянки – 2079м, початок спуску, ресторан, лежаки і чудовий краєвид.

 

Ми роздивлялися навкруги, незчулися, як випили весь чай з термосу і пройшло 20хв. Ну що пора рушати. Щоб йти було веселіше вирішили, що пообідаємо внизу.

Динамічний спуск і пошук піцерії – ресторану. Вмощуємось, і ще під враженнями краєвидів наминаємо смачну піцу.

p.s. вийшло трохи емоційно, але у весняних Доломітах тільки так!

Share Button