Share Button

Привіт! Цей пост нашого провідника Івана, який на початку серпня водив групу у похід Мармаросами.

ІванІван Жагаляк

Спортсмен, провідник з команди beTwinkle!

Не пройшов лиш декілька хребтів у Карпатах – все решта підкорене. На це пішло чимало років. Досвід участі і  перемог у змаганнях – зробили його чудовим орієнтувальником!

Які гори є найкрасивішими і найцікавішими в українських Карпатах? Як на мене, то це – Мармароський масив. Тут неймовірно цікаві краєвиди: з однієї сторони ми бачимо хребет Чорногору у всій своїй красі, з іншої нам відкривається вид на румунські Карпати, які теж ваблять і закликають до себе. І я знаю, що рано чи пізно не витримаю опиратися  таким сильним чарам, і обов’язково завітаю до тих гір-красунь, щоб з ними відсвяткувати якийсь великий день мого життя. Це буде колись, а цього разу юрисдикція дозволу на перебування у прикордонній зоні дозволяла мені рухатися тільки вздовж кордону, а робити якісь кроки в сторону румунських гір зась.

IMG_0567

Отже, з 7 по 9 серпня мною і групою туристів у складі 6 людей була здійснена мандрівка від села Зелене (Шибене) до села Ділове через гору Роги, вздовж українсько-румунського кордону, долаючи вершини Бирсенеску, Міка-Маре, Межипотоки і вершиною-апогеєм г. Піп Іван Мармароський, а далі – полонина Лисича, а на шляху в Ділове – водоспад Ялин (найвисокогірніший водоспад України).  Багато туристів ідуть зворотнім маршрутом: с. Ділове – с. Зелене, але ми вирішили йти таким чином тому, що по-перше, в Діловому краще розвинена інфраструктура, і виїхати додому можна без зайвих проблем.  А по-друге, я вважаю, що найцікавіше варто залишити на останній день. В такому випадку і мотивація з’являється, коли бачиш гордого Попа Івана далеко на горизонті, а він своїм  статечним виглядом, ніби глузуючи, заставляє тебе, навіть не вийти, а видертися на себе. І вже стоячи на його вершині, розумієш, що всі старання і час були варті того.

IMG_0639

Вийшли на маршрут пообіді, бо так складалася транспортна ситуація, та й не змогли втриматись, щоб не скупатись в Чорному Черемоші. Від прикордонної застави шлях пролягав по хребту Руський Діл добре виїждженою дорогою, якою наші прикордонники патрулюють кордон. На хребті ми зустріли пастухів, які випасали отару овець. В них ми купили бринзу і сметану, щоб втілити маленьку мрію – банош. Не знайшовши траверс через г. Роги, довелось іти через вешину, поїдаючи чорниці, які ще не визбирали  місцеві заготівельники. Сонце котилося до Заходу, і ми вирішили заночувати в колибі, яка пустувала на одному схилі біля хребта, недалеко від гори Стіг. Тут відкрилася чудова панорама хребта Чорногори, де у променях сонця Піп Іван Чоногірський був червоним, наче гранітний монумент, що заходить за обрій.  В нашій чарівній компанії було дві феї, які вміють творити різні чудеса з продуктами: це Христина та Іра.

IMG_0443

Ці дві молоді панянки цього разу начарували нам банош. І не зважаючи на те, що замість кукурудзяної крупи в нас була пшоняна, банош, за словами людей, які його споживали, був неперевершений. Ще довго після цієї вечері його, аромат згадувався у мандрівці. Попиваючи чай, ми всі роздивлялися зорі і показували один одному сузір’я, які знали. Колиба була старою і закинутою, але в ній збереглись місця для ночівлі. З кожним роком овець і худоби на полонинах меншає, відтак потреба у вівчарях – теж. Залишаються стайні, які сумують за стадами овець і худоби, і колиби, що журяться без своїх мешканців. Тож на зовсім маленький час, тільки на одну ніч, ми вирішили побути господарями у цій колибі. Вночі своє право на колибу заявила миша, яка видряпалась на Іру і з лозунгом: «Хто тут головний, я чи люди?» почала мітинг. Іра не зробила паніки і про все домовилась, навіть не розбудивши нас.

IMG_0706

Ранок наступного дня був сонячним і передбачав жаркий день.  Поснідавши вівсяною кашею зі згущеним молоком і різними смаколиками, ми вирушили вперед до вершин. Початок серпня був дуже жаркий. Вода у багатьох джерелах, струмках, потічках повисихала. Тільки витік Білої Тиси і далі невпинно пульсує і тамує спрагу багатьом туристам, таким як ми. Поповнивши запас крижаної, але живої води, Андрій і Сашко озброїлись своїми фотоапаратами, бо краса, яка нас оточувала, повинна була залишитися не тільки у пам’яті, але й на фотографіях. Сонце піднімалося вище, а йти ставало важче й важче. Всі ми намагались боротися з таким пекучим сонцем. Щоб вберегтись від нього, потрібно сховатись, але в даному випадку, коли йдеш до цілі, спека відходить на другий план. Зате ввечері кожен міг похвалитися своєю локальною засмагою.

IMG_0340

Цим маршрутом постійно проходило багато туристів, серед яких і чехи, і словаки, і поляки. Кожен з них, втомлений пекучим сонцем, вітався з нами: «Добрий день!» В когось ці слова були викривлені, неприродні, але відчутно, що людина говорила щиро, з усмішкою і з розправленими плечима, як крилами. Може, якби не наплічник, то напевне б і полетіли. Цього важче дочекатися від людей у місті. А може це інший тип людини? А може там інше середовище, де людина відчуває себе духовно вільною? Хмм… Побачивши таких приязних людей, ми самі почали вітатися наввипередки. Воно вбилося в голови десь на підсвідомому рівні.

Ночували ми в іншому місці, ніж планували, але воно було не менш красивим і досить добре освоєне туристами. Місця для багаття, наметів, дров було вдосталь. От тільки по воду мені довелось спускатись дуже далеко, бо потічок який, починався близько, водою мене втішив на 300-400 метрів нижче. Вздовж потічка я бачив сліди диких тварин.

Швидко повечерявши, цього разу борщем, нам більше не хотілося дивитись на яскраві зорі, а скоріше побачити яскраві сни.

Третій і найбільш очікуваний день розпочався з чудового ранку у лісі.  Під ранковий спів птахів ми готували сніданок і, жартуючи, підбадьорювали один одного. Сам Піп Іван Мармароський був захований від нас смугою лісу. Пройшовши ще зо 3 км, ми побачили всю красу і велич цієї гори – схили, які захоплюють своєю крутизною і водночас чарують своїми скелями, урвищами, цікавими кам’яними утвореннями на відрогах гори.

IMG_0551

Враз виник страх, а на противагу – сміливість йти вперед, вгору, така собі внутрішня боротьба. Вперед, і ні кроку назад. Щокроку, піднімаючись вище, відчуваєш себе птахом, який, літаючи, може кожного дня бачити цю красу, ці простори. Ще крок, і всередині все заповнюється красою. Ще один стовпець. – Це вершина? – питають. Це тільки вказівник, на якому позначено: ще 2 км до мети. Ці 2 км подолали легко. Бачимо найбільший стовпець, бетонну стелу, а біля неї – Сергія, що відрізнявся найбільшою завзятістю.  Ну вже всі дійшли, і дівчата теж впорались.  Сергій, Олег і Сашко побігли фотографуватися з прапором свого банку. Ну, друзі, можна крикнути «УРА!»

IMG_0660

Після будь-якого підйому, рано чи пізно, буде спуск. Але спускаючись до села, ми вирішили влаштувати собі приємну атракцію – купання під Ялинським водоспадом.  До Ялина ми йшли дорогою, яка веде від полонини Лисичої, а потім – майже невидимою спочатку стежкою, що траверсом приводить до водоспаду. Ялинський водоспад найвищий в Карпатах. Після жаркого дня, великим є благо купання в холодній воді, яка знімає втому всієї мандрівки.

Водоспад Ялин

Водоспад Ялин

Ось так, втомивши м’язи, за три дні ми відпочили морально та відновились духовно, завдяки нашій хорошій компанії, людям, які зустрічались нам, погоді, Мармаросам. З такою купою позитивних емоцій ми попрямували вузькою стежкою від Ялинського водоспаду до Ділового…

Якщо тобі цікаво сходити в похід разом з командою beTwinkle, то пиши нам на e-mail і ми можемо провести цікаві вихідні разом з твоїми друзями.

Share Button