Share Button

Вітаю! Це друга частина нашого походу вересневими Карпатами. Спочатку ми подолали Свидовецький хребет (звіт-опис читайте тут), протяжністю км від с. Кваси до с. Усть Чорна, за 15 годин.

Виходимо в село Усть Чорна. На годиннику 11:20. Пробуємо купити молока, але корів тут мало хто тримає. Здебільшого живуть за рахунок вирубки дерев.

Знаходимо  (до речі дуже смачне) молоко, перепитавши 7 –х людей.

В магазині морозиво дешевше, ніж у Львові, а банани дорожчі на 10 грн. від середніх львівських цін. Ось так.

Село досить живе. Двори гарні, чисті, доглянуті. Але дороги, тротуари, канави – в смітті. Все, що є загальним, кинуте напризволяще. Сумно.

14:00 і в нас початок підйому на полонину Красну.

Вихід на хребет серпантинний. Кут виходу стабільний, не надто крутий, але й не пологий.

Ми вийшли за 2 год. Вже на карті ми помітили, що маркування тут гірше (маршрут намальовано пунктирною лінією), але орієнтування не повинно бути важким.DSC_0567

Хребтом проходить гарно виїжджена вантажними авто дорога. Тут досі збирають чорницю. І чорничників, розкиданих по схилах, досить багато.

На висоті було вітряно, але сонячно і тепло. Перед г. Мала Клива зустріли лісорубів. Вони казали, що праворуч від гори Клива є хатинка. Проте ми її не шукали, а пішли далі хребтом.

DSC_0580

Ми швиденько підкорили г. Климову і рушили вперед. Одна за одною рухались машини із чорничниками (збирачами). Дехто сидів на кабіні, решта – в кузові. Всі дружньо махали нам руками і просили фотографувати.

DSC_0587DSC_0592

Після спуску на перешийок після Климової ми побачили намети – базу збору чорничників. У них ми попросили води, оскільки ситуація з джерелами виявилась аналогічною – можливості набрати воду майже не було. Трохи розговорилися. Люди сюди приїжджають на 3-4 дні, дехто – на тиждень, як багато ягід то і на 2 тижні. Ночують в наметах. Їсти готують по черзі. Ягоди в основному продають «на Європу», але ціни після падіння Гривні майже не змінились: 25 грн./кг платять за чорниці (тут афина) і 10 грн./кг – за брусниці. Це чистими, без відрахувань на бензин (в середньому 2 грн./кг). Люди не надто задоволені заробітками, але інших близько села не мають.

DSC_0594

На схилах в основному старші жінки. Трапляються чоловіки, молоді хлопці і дівчата (шкільного і ВУЗівського віку). Кожен має здорову торбу або речовий мішок військ СРСР. Велику ємність, маленьке відерко і гребінку.

Не знаю, куди продають ті ягоди, але ціна, як на мене, справді низька. Не зважаючи на ріст цін на продукти, де є наповнювачі з лісових ягід, які й так дорогі, ціни на ягоди в місці збору є низькими.

Люди кажуть – «на Європу». Якщо це так, то розрахунок мали б вести по курсу, а вартість зібраних ягід повинна була зрости хоча б у три рази. Хтось досить гарно заробляє на перепродажі. Люди ображені, але цим все і закінчується. Ціну встановлюють не вони, а ринок. Чомусь?

Дякуємо за воду і відходимо в затишне місце для перекусу. Приміряємось, куди дійдемо сьогодні, і рушаємо.

DSC_0601

Перед горою Гропа  досить великий спуск. Внизу зустрічаємо ще одну хатинку з чорничниками. Води близько тут також немає. Проходимо далі, бачимо гарні місця для ночівлі, які однак досить сильно продуваються. Відходимо ще трошки і зустрічаємо чотирьох мандрівників із Закарпаття. Вони кажуть, що вода є на траверсі Гропи, але там немає місць для ночівлі, далі за горою – теж. Вони мали намір зупинитись трошки нижче, і нам порадили далі не йти. Ми ще трошки піднялись і знайшли затишне місце на схилі, але без вітру. Невеличкий перекус і відпочинок.

DSC_0605

Ми очікували пройти більшу частину хребта. Але, як виявилось, він був настільки зигзагоподібним, що відстань, яку нам потрібно було подолати, збільшилась вдвічі.

Спуск в село і підйом на хребет втомили нас і забрали трохи часу. Спимо.

Під ранок вітер ущух. Ми спали 9 годин, якось аж забагато. Відчуваємо легку переспаність. Приготували сніданок, зібрались і гайда підкоряти вершини.

По стежці траверснули Гропу, щоб набрати води. Тут досить багато чорниці. Водичка витікала з-під каменів досить потужною цівкою. Тут ми вмились, напились вдосталь. Посмакували чорницями і пішли за Гропу. Біля дороги лишили наплічники та хутко піднялись на вершину. Ранок. Гарно.

DSC_0614

З вершини видно г. Кливу, г. Топас та найвищу – г. Сиглянський. До неї ми і попрямували. На шляху до  гори ми подолали 2 різких підйоми і один більший спуск, ще трохи зигзагів, – і ми на Сиглянському. Тут влаштували невеличкий відпочинок та перекус. До повного щастя відтискаюся.

DSC_0629

З Сиглянського гарно відкриваються краєвиди на г. Стримба та Стреминіс. Вдалині видніється Негровець.

DSC_0624

Цими горами я поповнив свій список походів, які треба здійснити.

Від Сиглянського до Топасу є декілька вершинок, які ми траверсували. Дорога переважно в камінні. Поряд простягається стежина – ми йшли по ній.

Підходимо до місця, де має бути лінія електропередач, але від неї лишилися тільки розбиті стовпи. На одній з вершин лежали труби. Невідомо для чого, лежать і далі. І лежатимуть. Можливо, передбачалося будівництво водопроводу для якоїсь малої ГЕС, але будівництво не завершили і труби не забрали. Ось так.

DSC_0644 DSC_0655

Підходимо до Топасу. Східний карпатський шлях не прямує до нього і повертає праворуч в напрямку села Колочава. Ми ж підкоряємо спершу гору. Тут стоїть вежа. Вже не використовується. Вигляд вершини, її назва і вежа надають горі ореолу стратегічного військового значення. Спочатку ми навіть жартома припускали, що її хтось рівняв для цього, бо надто плоскою є вершина г. Топас. Можливо, так і було, і тут приземлялися особливі літальні апарати. Але це в минулому. Можливо.

Вертаємось до нашого шляху. Спускаємось в село.

DSC_0672

Проходимо повз кемпінг чорничників. Видно, що декілька наметів вже забрали. На їх місці і навколо багато сміття.DSC_0683

Ось і полонина. Від неї йдуть три маршрути до села. Східний карпатський шлях – червоне маркування, місцевий зелений і синій. Синій проходить повз мінеральне джерело та прямує до старої дерев’яної церкви. Ми вирішили піти ним.

DSC_0688

Маркування по цьому маршруту старе, а стежка майже зникла. Ми пройшли метрів 300, з них 150 по лісу, і вирішили повернутись, оскільки не мали так багато часу, щоб витрачати його на орієнтування та проходження напівхащами. Спуск здійснили по зеленому маршруту, він був коротшим і більше був схожим на шлях, по якому виганяли корів і овець на полонину, трохи крутий і кам’янистий. Тому краще було спускатися червоним.

Ось і село. Джерела і малі річечки помітно зміліли.

Ближче до хат – гори сміття. Річка в пластикових пляшках і кульках. Сумно. Натомість двори і будинки – всі чистенькі, доглянуті і бетоновані, пофарбовані. Ось так.

Воду набираємо в людей. В мене це вперше в Карпатах. Розпитую господиню про транспорт. З ним тут не надто. Остання маршрутка була о 13:00, а на годиннику вже 16:10. Каже, що попуткою може й доберемось.

Вулиця йшла повз музей залізниці, але заходити в нього після походу бажання не було, тому відклали на майбутнє.

Поряд заклад колочавської кухні «Привал». Вирішили заглянути, що там є смачненького.  Це був бар з декількома залами. Одна довга і напівпуста – для вечірок, друга – для застіль-весіль, третя – для посиденьок і обідів. Ми замовили картоплю з бринзою та банош. Поїли ситно і, трохи повеселівши, відправились стопити на Міжгір’я.

Ось такими були полонина Красна та Свидовець. Попереду ще історія з добиранням додому. На нашу думку, вона варта окремої статті. До зустрічі!

DSC_0599

Share Button