Share Button

Ось і настала черга вело-поїздки. Чому черга? Навіть не знаю, але якось так є, що хочеться поїхати за місто саме на велику. Дістаю телефон і гортаю список одноденних поїздочок в межах області. І ось натрапляє мені Поморянський палац. Про нього я дізнався десь три місяці тому, коли прочитав пост у фейсбуці про чудові руїни палацу в Поморянах, який вже в аварійному стані і ось-ось завалиться. Грошей на відновлення звісно немає. Дівчина писала, що відновлення за державний кошт скорше всього не буде, і пропонувала скинутись всім небайдужим на будівництво каркасу, щоб утримати аварійний дах, який захищає палац від мародерів своїм загрозливим виглядом. Я не зміг вслідкувати за тим, що було далі, проте дуже захотів встигнути подивитись на нього бодай у тому аварійному стані. Ось так з’явився запис в телефоні.

Звикло їдемо до Львівського головного вокзалу. Розбираємо велики і вантажимось. Добре, що неділя. Людей небагато і всім вистачає місця, бо буває так, що навіть не залізеш у вагон. Такі українські реалії.

Виходимо у Золочеві. Огляд міста і замку лишаємо на вечір, адже вертаємось сюди. Погода сонячна. Ми в очікуванні гарної пригоди. В найближчому магазині докуповуємо воду і плеченько та, заодно, уточнюємо дорогу. Жіночка з магазину порадила скорочену стежку «йдіть прямо на церкву», якою ми скористались, чим «зрізали» 1,5км, та прогулялись гарним лісом, з якого відкрився чудовий краєвид на Золочів.

Отже, вийшли ми до церкви. Ось наша дорога. Покриття досить непогане, завантаженість дуже низька. Їдемо.

Вирішили, що поснідаємо за селом. Як тільки вздріли гарну місцину – зупиняємось, відходимо трішки в сторону і тут нам відкрився ! «мега прекрасний краєвид антропогенної діяльності людини». Сумно, що ми такі безвідповідальні.

DSC_5688 DSC_5687

Довелось шукати чисте місце.

Чим далі від Золочева ми від’їжджали, тим глухіші були села. Залишки асфальтованої  дороги зникали, і все виглядало, м’яко кажучи, печально. Особливо в порівнянні з Білорусією, яку ми відвідали тиждень тому, коли села там чистенькі і доглянуті. Проте, траплялись ось такі патріотичні шедеври.

DSC_5700

Якщо чесно, в середині трохи дико робилося, коли на облуплених будівлях красувались жовто-сині прапори, у них же розфарбовані стовпи і вирізані з цистерн зупинки. Ми до цього звикли і все ніби норм, але не норм! Так не має бути!!! Вибачте за виклад.

Орієнтуватися було не складно, але відсутність дороги, табличок назв сіл, вказівників утруднювали пересування. Людей на вулицях було мало, але тих, що ми зустрічали і питали про дорогу було достатньо. Всі вони нам допомогли дістатися до Поморян. Та все говорили, що їхати багато. А насправді 25км  – то зовсім небагато.

Природа гарна. З пагорбів відкриваються мальовничі пейзажі: ліси, байраки, яри, балки…багато тварин: буськи, орли, соколи, зайці, …

Якось ми замилувались і незчулись, як опинились в Поморянах.

DSC_5723

 

Ні сіло ні впало, як з’явилася темна хмара і почала наздоганяти нас, і ми, прибавивши ходу, прямували до палацу. Здійнявся буйний вітер. Дощ. Ось і він, палац. Ховаємось під накриття. Все виглядає химерно. Надворі швидко стемніло. Вітер гойдав крислаті дерева. Над нами хитався і потріскував дах.  Не пройшло і 20 хв, як розвиднілось. Дощ пройшов швидко, як і почався.

Ми припаркували велики і гайда на огляд замку.

Споруда, до якої ми наближалися була з особливою енергетикою. Трохи відсторонений і самозаглиблений, наче в задумі, палац в середині селища, трохи зарослий і наче навмисно покинутий. Склалось враження, що місцеві його уникають.

DSC_5729

Проте, коли ми гуляли його залами, то побачили, що відвідувачів досить багато і стежок натоптано немало. Місцева молодь використовує його, як місце, де можна провести своє алкогольне дозвілля.

Історична довідка

Поморянський палац – улюблене місце Яна ІІІ Собєського. Тут він дізнався від місцевого монаха, якому приснився сон, про те що Яна ІІІ невдовзі коронують. Незабаром це сталося, і король вирішив збудувати на місці дерев’яного замку мурований маєток.

Поморянський замок був вдало спроектованим і витримав декілька затяжних облог турків, коли інші тутешні замки підкорялися.

DSC_5726

Про пишність палацу можна лиш здогадуватись. Тут була чудова колекція олійних картин видатних італійських майстрів, коли власником був Юзеф Кушинськй. В часи СРСР в будівлях палацу розміщувалось ПТУ. До 1989 року палац знаходився у гарному вигляді, проте до 2001 року перетворився на розвалюху з облупленими стінами, вибитими вікнами та аварійним дахом. Збереглось мало, але для реконструкції в голові  побаченого достатньо.

DSC_5762

 

Фундамент дуже потужний, широкі стіни і масивні перекриття. Дах чудернацько змонтований на дерев’яних балках, котрі сперті на високі кам’яні колони. Якщо споглядати ці конструктивні рішення, то зачаровуєшся і стає дивно в середині, адже ЯК? Така «махіна» могла опинитись в такому стані.

DSC_5744

А ще теза: «Пани будували на століття» Напевно з них ніхто не підозрював, що щось зміниться через 200-300 років.

Ось і підпорка, яку все таки зробили. Але довго під нею перебувати ми не радимо.

DSC_5771

Будьте обережні: палац красивий і запрошує відвідати свої зали, трохи полазити, проте він старенький, і може бути трохи неуважним до Вас.

Неподалік Палацу  стояв костел. Ми прошмигнули біля нього, коли насувалася хмара. Зараз оглянули краще. Ще діючий. В хорошому стані. Вхідна брама оригінальна, кована, красива. Дзвіницю поруч трохи розібрали.

DSC_5801

Через дорогу в руїні стоїть Поморянська ратуша в готичному стилі з чотирма вежами по кутах. Унікальний взірець готичного стилю Західної України. Але занедбаний, в жалюгідному стані. Там плюють, курять і п’ють. Натомість селищна рада засідає в задушливому радянському будинку поліпшеного планування. Нехай.

Ми взялися за обід. Все дійство відбувалося в парку з морозивом і черешнями. Смачно попоївши, ми вирушили на Золочів, але тепер іншою дорогою в надії кращого (або просто наявного) покриття. І воно там було.

По дорозі ми зустріли парафіяльний костел Петра і Павла, збудований в модерновому стилі 1923 року після переселення 70 родин поляків до с. Риків. Після війни костел перетворили на колгоспний склад, який тут і до нині.

DSC_5872

Ця, інша дорога, є кращою в порівнянні з тією, якою ми їхали в Поморяни. Якщо вирішите їхати, то обирайте її.

По дорозі вже тернопільською дорогою ми уздріли табличку з-д «Карпатські мінеральні води». І це біля Золочева, де Карпатами навіть не пахло. Тут  попрацював маркетинг. Фото і їдемо далі.

DSC_5878

Декілька хвилин, і ми вже біля Золочівського замку. Оскільки на годиннику 17:04 нас не впустили навіть на подвір’я. Трішки сумно, особливо тим, що в мене така ситуація вдруге, коли приїїжджаю, а пускати не хочуть.

Але то дрібниці, і ми їдемо в місто. Як виявилось, зараз Золочів трохи змінюють і адаптують для туристів.

DSC_5888

Центральна частина невелика, але досить приємна для тихого міського шпацеру.

Їмо морозиво, ловимо атмосферу міста, кайфуємо.

DSC_5891

 

Скоро поїзд, і нас пройняло приємне “додому”. Таке відчуття буває тоді, коли вдосталь наїздився і надивився і хочеться трохи одомашнитись.

Якщо матимете вільний деньок, то обов’язково вирвіться до Поморян і Золочева. Цей день буде насиченим і ви зможете гарно провітритись серед чудової природи.

 

Share Button