Share Button

Привіт!

В Південному Тіролі, що в Італії, є безліч варіантів, чим себе зайняти на вікенд або й на 1-2 тижні. Серед всього різноманіття активних видів відпочинку є ще й катання на байках в Доломітових Альпах. І коли підходить час планувати подорож, то питання: «Звідки починати шлях?» стає найскладнішим. Кожен раз потрібно подолати бажання відвідати якомога більше і вдало розрахувати власні сили.

Ну що ж, нам наче вдалося. Ми вирішили проїхати від села Toblach до містечка Cortina d`Ampezzo – шматок дороги відомого вело-маршруту від Мюнхена до Венеції. Правда, про нього дізналися вже коли їхали, бо нам траплялися карти та відповідні таблички.

Село Toblach

Озеро Di Dobbiaco

Озеро Дюрен (Dürrensee)

Перевал Passo Cimabanche

Міст над каньйоном (Ferrovia sul Felizon)

місто Cortina d'Ampezzo

Трохи про вело-маршрут Мюнхен – Венеція.

Стандартний варіант Мюнхен – Іннсбрук – Брунек – Кортіна д’Ампеццо – Конельяно – Венеція, довжиною бл. 560км і розрахований на 8-9 днів з середніми відстанями пересування 60-80км в день.

Початок – Мюнхен, кінець у Венеції (можна і навпаки), але всі радять починати саме з Мюнхена, щоб збільшувались навантаження більш поступово і видовищність зростала відповідно до навантажень))

Протягом маршруту доведеться набрати понад 3000м висоти, проїхати 5-ма природніми регіонами через баварські рівнини, Тірольські Альпи, Південно-Тірольські Альпи, Доломіти і рівнини Веннето.

Є варіанти організуватися і проїхати все самостійно, або ж купити тур, в який включено проживання, сніданки, трансфери багажу від готелю до готелю, карти з мітками і підказками цікавих місць, телефонну підтримку та доставку велика від місця фінішу до місця старту. Якщо немає власного велика, то можна орендувати від 100Є MTB і від 200Є E-Bike, тобто електричний.

Такі тури коштують від 700Є і вище.

Скажу відверто, я був вражений кількістю людей на маршруті. Хоч більшість з них були в одноденній поїздці, як і ми, але й тих хто їхав цілий маршрут було доволі багато. Декотрі групи складалися із сімей з дітьми, і вони везли з собою всі речі.

Ми ж орендували велики на 1 день. Це були досить непогані і свіжі Bianchi за 18Є/день. Орендувати дуже просто і займає процедура хвилин 10-15 вже з вибором велика і всіма з’ясовуваннями.

Село Toblach – початок нашого маршруту.

Починаємо по асфальтованій дорозі, яка з часом підходить до ґрунтової доріжки вело-шляху до Венеції.

Досить людно, але можна знайти комфортну швидкість і відстані щоб тримати дистанцію від решти, і не набридати один одному.

По мірі віддаленості від села концентрація велосипедистів зменшувалася, і в гірській частині маршруту нам зустрічалося все менше людей.

Проїжджаємо перші озера.

До нас все ближче і ближче підступають скелі і затискають на добре в’їждженій доріжці.

По дорозі ми проїхали гірську ГЕС, декілька невеликих агроферм, а на перевалі між провінціями Південний Тироль і Веннето є заклади, де можна перекусити і освіжитися. А все решта – дика природа, гори, шум річок і спокій пралісів.

Одне з найбільш вражаючих місць – озеро Дюрен. На горизонті здіймаються гострі шпилі, ще вкриті снігом, таємничі і неприступні.

Ми об’їхали це озеро і смачно з’їли декілька ніштяків та суперсмачний йогурт одного з місцевих виробників молочних продуктів (Milla).

Далі на нас чекав підйом. Доріжка була з добре в’їждженим покриттям, але місцями траплялися ділянки, які підсипали нещодавно, і покриття було не для комфортної їзди під гору. Проте зупинятися не доводилось, і вже за декілька кілометрів ми були на перевалі.

Далі дорогою – трохи спуск, і ми потрапили в дуже красиву місцевість. Стрімкі вершини здіймалися над нами і над вузькими ущелинами, в яких шуміли блакитні річки. Звуки відбивалися від скель і, накладаючись один на одного, наповнювали все довкола містичною музикою, яка заворожувала. Ми частенько зупинялися щоб помилуватися, а наш темп помітно зменшився. Проте  годі було відірвати очі від краси і змусити себе рухатися швидше.

Дорогою нам траплялися старі полишенні будівлі з написами. Мені вони нагадали залізничні станції. Далі я пригледівся до дороги і помітив старі бетонні укріплення схилів. Ми проїхали через декілька тунелів (один з них був досить довгий і не освітлювався). Через нього було їхати не обов’язково, бо поруч була ґрунтова дорога в об’їзд, але дуже кортіло проїхатися тунелем.

Я припустив, що колись цією велосипедною дорогою простягалася залізниця, і її демонтували через непотрібність. А на прокладеному для колії шляху зробили велосипедний маршрут. Це мене дуже вразило. Для підтвердження цієї теорії я уважніше споглядав шлях, і нам ще трапилися декілька залишених станцій.

Дорога пішла на спуск, і ми досить гарно прискорилися. Спуск тривав декілька кілометрів. Це було круто. На швидкості ми під’їхали до села, і нам трапилися перші об’їзні перешкоди для сповільнення перед сільською дорогою. Пізніше таких було ще кільканадцять, і вони просто змушували зменшити швидкість. Це вони зробили дуже добре, щоб уникнути всіляких випадків. Крім перешкод були ще й світлофори для велосипедистів.

Ми спустилися в містечко Кортіна д’Ампеццо (Cortina d’Ampezzo). Тут розташований великий гірськолижний курорт, проводяться всілякі трейлові забіги світового масштабу, змагання з зимових видів спорту і не тільки. Досить мажорне містечко з брендовими магазинами, дорогими ресторанами і готелями.

Прогулялися, роздивилися – все гарно, але ми хочемо їсти. Заходимо в ресторанчик, а там кухня не працює, в інший – і там теж. СІЄСТА. Ніхто нічого не готує – всі відпочивають і ховаються від полуденної спеки – тільки випивка і легкі закуски чи канапки. Все зачинено до 18:00. На годиннику 14:30, і ми досить голодні, почали пошуки закладу чи маркету. За деякий час знайшли маркет, який відкривається о 15:00 і зачекали. Закупилися і влаштували собі пікнік за містечком на одній з лісових галявин.

Назад поверталися тією ж дорогою. Їхати зовсім не хотілося, ще й підйом (пригадую швидкий спуск і те, як добре було). Виїжджаємо з лісу і краєвиди, що відкрилися, додали сил і натхнення для їзди.

Зупинок ми робили вже менше. Одна з них – на мості над каньйоном. Міст старий і металевий, весь завішений щільною сіткою з боків, щоб ніхто не визирав і не боявся його переїхати. Я ж поліз на верхню частину металоконструкції і опинився просто над прірвою висотою в 50-60м. Внизу шуміла річка, і мені подих перехопило від висоти і краєвиду.

Далі рухалися швидко, по черзі випереджуючи один одного. Ще декілька зупинок біля озер. Все таки дуже красиво, і ми вже знаємо, що не встигли до закриття здати велики в прокатний сервіс. Та це нічого, адже можна і пізніше, тож ми вдивлялися в далечінь, милувалися горами на фоні озер і кайфували від їзди.

Неподалік озера Дюрен починаються маршрути до вершин Tre Cime (Три Зуби), досить популярних серед альпіністів і надзвичайно красивих. Ми помилувалися виглядом здалеку і роздивилися ближче за допомогою стаціонарного бінокля. Я додав ще один пункт в свій список must see.

Далі декількакілометровий спуск в село  Toblach, звідки ми починали наш шлях.

Під’їжджаємо до сервісу, паркуємо велосипеди і закидаємо ключ від замка в спеціальний отвір. Гарно, що можна здати ровери пізніше. Позаду близько 70 км краєвидів, ґрунтової доріжки лісами, ущелинами і берегами річок та озер. Приблизно 800 м набору висоти і стільки ж спуску. Позаду чудовий день наповнений враженнями і емоціями. На стільки концентровано, що краса вже перестала сприйматися і потрібно було відпочити.

Вантажимось в авто і під враженнями вертаємось додому.

Share Button